Анотація педагогічного досвіду роботи вчителя англійської мови Савченко Марини Миколаївни

“ Шляхи реалізації комунікативного підходу на уроках англійської мови за допомогою загальнокультурної компетентності на початковому етапі навчання”.

  Характер роботи: науково-методичний

        Очікування результатів: результати проекту мають сприяти реалізації комунікативного підходу на уроках англійської мови за допомогою загальнокультурної компетентності.

     Актуальність теми. Становлення і затвердження комунікативного підходу в навчанні іноземним мовам закономірно обумовлене вимогами, що пред'являються до знань сучасних школярів. Вільне володіння іноземною мовою передбачає уміння і навички продукування і сприйняття усного і писемного мовлення, спілкування в реальних ситуаціях: побутових, учбових, виробничих, в науковому середовищі (на конференції) і так далі. В умовах контактів, що розширюються, між представниками різних соціальних шарів все більшої цінності набуває знання так званої "мови для виживання" ("survival language"), знання соціокультурних особливостей мовної поведінки в різних країнах. Підбір навчального матеріалу комунікативного типу сприяє жвавим дискусіям, припускає інтерпретацію і коментування текстів і ситуацій, розігрування ролей, ділові ігри. Перед учнями стоїть завдання: виразити себе, висловити свою думку із запропонованої проблеми або поставити проблему, зіграти вказану роль в запропонованій ситуації.  Такі завдання вимагають не лише більш серйозної мовної підготовки, але й певних здібностей до творчого мислення, багатого запасу когнітивної сфери. І починати навчання в комунікативному форматі доцільно вже з молодших класів, що допоможе поступово привчити дітей до необхідності вивчення мови не лише як одного з предметів шкільної програми , а й як ефективного засобу спілкування.

Проблема викладання іноземної мови в школі в даний час особливо актуальна, тому що зміни в характері освіти все більш орієнтують її на «вільний розвиток людини», на творчу ініціативу, самостійність учнів, конкурентоспроможність, мобільність. Відомо, що метою навчання іноземної мови є формування загальнокультурної та комунікативної компетенції, що включає в себе як мовну, так і соціокультурну компетенцію, тому що без знання соціокультурної основи не можна сформувати комунікативну компетенцію навіть в чітко окреслених межах. Вивчення іноземної мови покликане сформувати таку особистість, яка здатна і бажає брати участь в міжкультурній комунікації. Але таку особистість неможливо формувати без знань про соціокультурні особливості країни, що вивчається. Вивчення мови і культури, звичаїв, етикету, поведінки, відмінностей в моделях спілкування  одночасно забезпечує не тільки ефективне досягнення практичних, загальноосвітніх і розвиваючих цілей, а й містить значні можливості для виклику і подальшої підтримки мотивації учнів.

З позицій державної мовної політики навчання іноземних мов у початковій школі є одним із пріоритетів сучасної освіти. Як фундамент шкільного курсу з іноземної мови раннє навчання цього предмета повинно відбивати суттєві стратегічні лінії базового курсу, передусім його орієнтацію на взаємопов'язане навчання мови і культури народу-носія цієї мови, на здійснення освіти, виховання і розвитку особистості.

Засобом реалізації такої орієнтації з урахуванням надбань теорії комунікативності має стати формування і розвиток загальнокультурної  компетентності учнів.

Мета дослідження –дослідження педпгогічних умов реалізації комунікативного підходу на уроках англійської мови за допомогою загальнокультурної компетентності, визначення методичних та практичних основ реалізації комунікативного підходу на уроках англійської мови за допомогою загальнокультурної компетентності.

Об'єкт дослідження – процес формування англомовної комунікативної компетенції на початковому етапі навчання.

Предмет дослідження – комплекс вправ із використання комунікативного підходу на уроках англійської мови за допомогою загальнокультурної компетентності молодших школярів.

Завдання дослідження:

·        окреслити психологічні та вікові особливості навчання англійської мови учнів початкової школи;

·        розглянути базові принципи комунікативно-орієнтованого навчання іноземної мови;

·        дослідити комунікативну методику викладання іноземної мови та особливості її впровадження в початкових класах;

·        визначити методику реалізації комунікативного підходу на уроках англійської мови за допомогою загальнокультурної компетентності;

·        розробити вправи і приклади комунікативних та ігрових вправ для розвитку загальнокультурної компетентності в молодших класах.

Методи дослідження. Зміст дослідження та його спрямованість зумовили використання комплексу наукових методів: методів аналізу, синтезу, систематизації, узагальнення, стилістично-порівняльного, наукового спостереження, а також практичних при розробці системи вправ для опрацювання комунікативного підходу на уроках англійської мови за допомогою загальнокультурної компетентності молодших школярів.
  Характер роботи: науково-методичний

         Вікові психологічні фактори розвитку учнів початкової школи

Психологічні фактори враховують такі вікові закономірності учнів початкових класів:

1) відкритість молодших школярів до спілкування;

2) сенситивність до засвоєння іноземної мови;

3) чутливість дітей цього віку до новизни;

4) відсутність у них, на відміну від підлітків і дорослих, упереджень, негативних стереотипів щодо інших наро­дів, внутрішня схильність до міжкультурної комунікації;

5) інтерес до світу свого англомовного ровесника, його ігор, захоп­лень, стереотипів поведінки, до реалій дитячої субкультури англомовних країн;

6) чутливість дітей цього віку до соціолінгвіс­тичних нюансів мовлення до його фонологічних характеристик та мовленнєвого етикету.

При формуванні загальнокультурної компетентності також слід враховувати індивідуально-типологічні особливості дітей, зокрема особливості їх психічних процесів (сприйняття, уваги, пам'яті).

 З дитячої і педагогічної психології відомо, що одні молодші школярі вразливіші по відношенню до звучних дій, інші краще сприймають, легше запам'ятовують, довше зберігають в пам'яті і легше відтворюють зорові враження, для третіх головну роль грають моторні враження. Зустрічається і четвертий тип сприйняття – змішаний. Використання різних видів наочності (залежно від участі органу відчуттів): зорової, слухової, м'язово-рухової - дає можливість врахувати індивідуальні особливості кожного учня початкової школи.

Молодший шкільний вік є періодом активного розвитку мислення, особливість якого полягає насамперед у тому, що тут виникає незалежна від зовнішньої діяльності внутрішня мотивація та інтелектуальна діяльність, система власне розумових дій. Віднині розвиток сприймання і пам'яті відбувається під певним впливом інтелектуальних процесів, які й самі активно формуються.

Формуючись у провідному виді діяльності молодшого школяра, психічні новоутворення є основою розвитку пізнавальних процесів, чільними характеристиками яких стають довільність, продуктивність. Завдяки змістовній рефлексії та формуванню довільності психічних процесів пізнавальна діяльність контролюється і керується самою дитиною, а її планування набуває опосередкованого характеру, що створює психологічне підґрунтя становлення пізнавальних здібностей учня молодшого шкільного віку.

Іноземну мову, як і рідну, дитина запам'ятовує двома способами: прямим — безпосереднім зіставленням значення та звучання слова з предметом (явищем, дією) реальної дійсності, що його цим словом названо, та непрямим — через здогадку про значення слів та слово­сполучень на основі базових знань. Причому використовуючи другий спосіб дитина засвоює значно менший обсяг лексики, і процес цей трива­ліший. Вживання цих слів та зворотів розраховано не на заучування, а на розуміння їхніх значень після багаторазового повторення в однакових ситуаціях протягом кількох занять. Поступово дитина починає сприймати і розуміти їх не лише в контексті, а й поза ним, а згодом і вживати в своєму мовленні (пасивна лексика поступово стає активною). Так, непрямим шляхом дитина засвоює привітання та накази вчителя, пов'язані із заняттям чи грою.

Крім того, важливою психологічною особливістю молодших школярів є переважання мимовільної уваги та її низька концентрація і стійкість. Якщо дитині не цікаво, вона перестає добре сприймати матеріал і починає відволікатись. Для утримання уваги надзвичайно важливо підтримувати зацікавленість дітей. Вчитель має завжди пам’ятати про це.

Слід також мати на увазі, що у дітей молодшого шкільного віку наочно-образна пам'ять домінує над логічною. Вони краще запам'ятовують конкретні предмети, кольори, події, осіб, факти. Тому асоціація слова з конкретним предметом або дією є необхідною умовою засвоєння мовного матеріалу на цьому етапі.

Таким чином, в процесі формування загальнокультурної компетентності слід враховувати не лише основні методичні принципи побудови навчального процесу, а й вікові психологічні особливості молодших школярів: особливості уваги, пам’яті, мисленні, емоційної сфери, здібностей тощо.

 Особливості комунікативно-орієнтованого навчання іноземної мови 

Комунікативний підхід до навчання іноземних мов з'явився в 1970-х роках у Великобританії у зв'язку з висуненням нової мети навчання — оволодіння мовою як засобом спілкування (communication). Комунікативний підхід став альтернативою традиційному навчанню з механічним заучуванням і відпрацюванням мовних структур. Цей підхід покликаний стимулювати мовномисленнєву активність учнів і дати їм можливість використовувати автентичний матеріал. Під спілкуванням розуміється передача і повідомлення інформації пізнавального і афектно-оцінного характеру, обмін знаннями, навичками і уміннями в процесі мовної взаємодії (interaction) двох або більш людей. Необхідно відзначити, що факт взаємодії не завжди означає, що спілкування відбулося. Є ряд прикладів, коли учасники взаємодії вимовляють фрази, репліки, але обміну інформацією, розуміння і взаємовпливу в процесі взаємодії не відбувається. Причиною цього є несформованість комунікативної компетенції, яка розглядається всіма дослідниками комунікативного підходу як головна мета навчання .

Термін «компетенція» (competence) був введений Н. Хомським[стосовно лінгвістики і позначав знання системи мови на відміну від володіння їм в реальних ситуаціях спілкування (performance). Поступово в зарубіжній, а потім і у вітчизняній методиці на противагу лінгвістичної компетенції Хомського з'явився методичний термін «комунікативна компетенція» (communicative competence), під яким стали розуміти здатність здійснювати спілкування за допомогою мови, тобто передавати думки і обмінюватися ними в різних ситуаціях в процесі взаємодії з іншими учасниками спілкування, правильно використовуючи систему мовних і мовних норм і вибираючи комунікативну поведінку, адекватну автентичній ситуації спілкування. Комунікативна компетенція не є особовою характеристикою тієї або іншої людини; її сформованість виявляється в процесі спілкування.

Виділяються наступні компоненти комунікативної компетенції:

·        лінгвістична компетенція (linguistic competence) — знання словникових одиниць і граматичних правил, які перетворять лексичні одиниці в осмислене висловлювання;

·        соціолінгвістична компетенція (sociolinguistic competence) — здатність вибирати і використовувати адекватні мовні форми і засоби залежно від мети і ситуації спілкування, від соціальних ролей учасників комунікації, тобто від того, хто є партнером по спілкуванню;

·        дискурсивна компетенція (discourse competence) — здатність розуміти різні види комунікативних висловлювань, а також будувати цілісні, зв'язні і логічні вислови різних функціональних стилів (стаття, лист, есе і т. д.); передбачає вибір лінгвістичних засобів залежно від типу висловлювання;

·        стратегічна компетенція (strategic competence) — вербальні і невербальні засоби (стратегії), до яких вдається людина у випадку, якщо комунікація не відбулася; такими засобами можуть бути як повторне прочитання фрази і повтор речення, яке не зрозуміють, так і жести, міміка, використання різних предметів;

·        соціокультурна компетенція (sociocultural competence) — знання культурних особливостей носіїв мови, їх звичок, традицій, норм поведінки і етикету і уміння розуміти і адекватно використовувати їх в процесі спілкування, залишаючись при цьому носієм іншої культури; формування соціокультурної компетенції передбачає інтеграцію особистості в системі світової і національної культур;

·        соціальна компетенція (social competence) — уміння і бажання взаємодіяти з іншими, упевненість в собі і в своїх силах для здійснення комунікації, а також уміння допомогти іншому підтримати спілкування, поставити себе на його місце і здатність справитися з ситуаціями, що виникають в процесі нерозуміння партнерів по спілкуванню.

Відповідно до комунікативного підходу навчання мові повинне враховувати особливості реальної комунікації, а в основі процесу навчання повинна лежати модель реального спілкування, оскільки володіння системою мови (знання граматики і лексики) є недостатнім для ефективного користування мовою з метою комунікації. Комунікативний підхід припускає оволодіння різними мовними функціями (functions), тобто формування умінь виражати ту або іншу комунікативну інтенцію (прохання, згоду, запрошення, відмову,пораду, докір, припущення тощо).

Таке розуміння комунікативного підходу дозволило описати його основні риси:

·        мовна спрямованість процесу навчання; як кінцева мета висувається навчання спілкуванню в різних видах мовної діяльності;

·        орієнтація не тільки на змістовну сторону спілкування, але й на форму висловлювання;

·        функціональність у відборі і організації матеріалу: мовний і мовленнєвий матеріал повинен відбиратися відповідно до функцій, які він виражає, і тих комунікативних інтенцій, які зможе передати мовець, використовуючи пропонований мовний матеріал (пропозиція, відмова, вираз емоцій і т. д.);

·        ситуативність у відборі матеріалу і організації тренування: мовний і мовленнєвий матеріал повинен відбиратися відповідно до певних ситуацій спілкування і відпрацьовуватися в ситуаціях, типових для використання тих або інших мовних форм;

·        використання автентичних матеріалів, до яких відносяться мовні форми, типові для виразу певної комунікативної інтенції, автентичні тексти і ситуації спілкування, а також різні вербальні та невербальні засоби, характерні для носіїв мови;

·        використання реальних комунікативних завдань, які сприяють формуванню умінь спілкування, і режимів роботи, адекватних умовам реальної комунікації (парна і групова робота);

·        індивідуалізація процесу навчання, використання особистісно-орієнтованого підходу, тобто урахування потреб учнів при плануванні і організації уроку, опора на індивідуальні когнітивні стилі (cognitive styles) і учбові стратегії (learning strategies) учнів, використання їх особистого досвіду.

Комунікативний підхід є відносно новим напрямом в методиці викладання іноземних мов, яке трактується ученими по-різному, що знайшло своє віддзеркалення в розумінні комунікативного методу.

Як видно з вищевикладеного, технологія комунікативного навчання англійської  мови представляється найбільш ефективною. На шкільному рівні необхідно закласти основи володіння англійською мовою саме як засобом спілкування, що в свою дає можливість перейти від розгляду англійської мови як об'єкту вивчення до використання її  на практиці як корисного інструменту.

      Навчання іноземній мові як практичному засобу міжкультурної комунікації вимагає широкого впровадження прогресивних технологій які  дозволятимуть змінити парадигму іншомовної освіти шляхом залучення  учнів в активну пізнавальну діяльність мовою, що вивчається.

Вибір освітніх технологій для досягнення цілей і рішення завдань, поставлених у рамках учбової дисципліни "Іноземна мова" обумовлений потребою сформувати в учнів комплекс загальнокультурної компетентності, необхідної для здійснення міжособової взаємодії і співпраці в умовах міжкультурної комунікації, а також забезпечувати необхідну якість навчання на усіх його етапах.

Форми і технології, які використовуються для навчання англійської  мови, реалізують компетентнісний і особистісно-діяльнісний підходи, які у свою чергу, сприяють формуванню і розвитку полікультурної мовної особи, здатної здійснювати продуктивне спілкування з носіями інших культур; здібностей учнів здійснювати різні види діяльності, використовуючи англійську мову; готовності учнів до саморозвитку і самоосвіти, а також сприяють підвищенню творчого потенціалу особи до здійснення своїх професійних обов'язків.

      Комунікативна методика викладання іноземної мови та особливості її впровадження в початкових класах

 Основною метою навчання іноземним мовам в школі є розвиток здатності школяра до спілкування на іноземній мові. Реалізація цієї мети пов'язана з формуванням у учнів ряду комунікативних навичок: розуміти і породжувати іншомовні висловлювання відповідно до конкретної ситуації спілкування, мовного завдання і комунікативного наміру; здійснювати свою комунікативну поведінку відповідно до правил спілкування і національно - культурними особливостями країни мови, що вивчається.

На першому ступені навчання (у I - IV класах) реалізуються такі цілі:

·        сприяти більш ранньому залученню молодших школярів до нового для них мовного світу в тому віці, коли діти ще не відчувають та не випробовують психологічних бар'єрів у використанні іноземної мови як засоби спілкування; формувати у дітей готовність до спілкування іноземною мові і позитивний настрій до подальшого його вивчення;

·        сформувати елементарні комунікативні уміння в чотирьох видах мовної діяльності (говорінні, аудіюванні, читанні, письмі) з урахуванням мовних можливостей і потреб молодших школярів;

·        ознайомити молодших школярів зі світом зарубіжних однолітків, із зарубіжним пісенним, віршованим і казковим фольклором і з доступними дітям зразками дитячої художньої літератури на іноземній мові, що вивчається;

·        залучити дітей до нового соціального досвіду з використанням іноземної мови за рахунок розширення спектру соціальних ролей, що програються, в ігрових ситуаціях типових для сімейного, побутового, учбового спілкування, формувати уявлення про найбільш загальні особливості мовної взаємодії на рідній і іноземній мовах, про молодших школярів, що відповідають інтересам, традиціям і звичаям країн мови, що вивчається;

·        формувати деякі універсальні лінгвістичні поняття, що спостерігаються в рідній і іноземній мовах, розвиваючи таким чином інтелектуальні, мовні і пізнавальні здібності учнів. Найбільш ефективною методикою навчання іноземним мовам провідні фахівці у сфері лінгвістичної освіти вважають комунікативну методику викладання.

Комунікативна методика на молодшому етапі навчання грунтується на базових принципах. Одним з найвагоміших принципів є принцип мовної спрямованості навчання.  Це  означає, що мовна діяльність повинна розглядатись не лише як засіб навчання, але і його метою. Ця обставина припускає:

а) комунікативну поведінку викладача, який залучає учнів до загальної діяльності і тим самим впливає на процес спілкування;

б) використання вправ, що максимально відтворюють ситуації спілкування;

в) спрямованість уваги учнів на мету і зміст висловлювання.

В основі навчання дітей усному спілкуванню іноземною мовою в початковій школі лежить гра, яка є психологічним виправданням для переходу на нову мову навчання. Використання гри як способу формування комунікативних навичок в початковій школі, дозволяють учителеві формулювати такі мовні завдання, в яких є мотив і мета мовної дії і які диктують вживання необхідних зразків спілкування.

Ігри заслуговують на широке застосування на уроках англійської мови. Окрім таких функцій, як підвищення інтересу і мотивації до спілкування  іноземною мовою, розвиток мимовільної уваги і пам'яті дітей, гра має ще одну величезну перевагу - вона може бути застосована в усіх видах учбової діяльності на уроці англійської мови: в роботі з текстом, в процесі закріпленні лексики, навчанні непідготовленому мовленню. Так само застосовуються ігри з метою закріплення пройденої лексики і лексико-граматичних конструкцій, по будь-якій конкретній темі.

З методичної точки зору ідея ігрової організації навчання народжується з аналізу практичних невдач, до яких неминуче призводить прагнення розв'язати проблему ігрового навчання шляхом простого перенесення ігор з побутової сфери в сферу навчання. Прагнення скористатися грою для підвищення ефективності навчання заслуговує на усіляку підтримку. Справа не в тому, щоб за всяку ціну грати на уроці в яку-небудь гру, а в тому, щоб поставити учнів в такі умови, в яких їх діяльність під час навчання носила б ігровий характер. Це і є ідея ігрової організації вчення. Гра за формою, вчення за змістом - ось в чому істота ідеї ігрової організації вчення.

Існує 6 основних цілей застосування ігор в навчанні іноземній мові :

·        формування певних навичок;

·        розвиток певних мовних умінь;

·        навчання умінню спілкуватися;

·        розвиток необхідних здібностей і психічних функцій;

·        пізнання;

·        запам'ятовування мовного матеріалу.

Але специфіка гри полягає в тому, що учбові завдання виступають перед дитиною не в явному виді, а маскуються. Граючи, дитина не ставить навчального завдання, але в результаті гри вона чомусь навчається. Ставити мету - відпочити, перемкнутися - немає ані необхідності, ані резону: характер гри як такої зробить свою справу. Перед учнями має бути поставлена ігрова мета, пояснені умови гри; що стосується програми їх дій, то це залежить від прихованої учбової мети. Наприклад, учбовою метою є формування (вдосконалення) навички; в цьому випадку треба дати зразок висловлювання (програму) і відпрацювати його; якщо ж мета - розвиток уміння висловлюватися, то програму можна не задавати.

Важливо також, щоб учитель умів захопити, заразити учнів грою. Очевидно, для цього треба самому бути захопленим і по можливості брати участь в грі. Коли проводиться гра - змагання, слід зазначити переможців, утішити переможених, підбадьорити їх.

Ігрове навчання - це не просто поєднання гри і навчання в єдиному процесі, а взаємодія цих чинників, в ході якої відбувається злиття взаємодіючих сторін, що призводить до того, що одна набуває рис іншої, при цьому не припиняючи при тому залишатися собою. Ігри позитивно впливають на формування пізнавальних інтересів школярів, сприяють усвідомленому освоєнню іноземної мови. Вони сприяють розвитку таких якостей, як самостійність, ініціативність, вихованню відчуття колективу. Учні активно, захоплено працюють, допомагають один одному, уважно слухають своїх товаришів. Гра дозволяє враховувати вікові особливості учнів, їх інтереси, розширює контекст діяльності, виступає як ефективний засіб створення мотиву до іншомовного діалогічного спілкування, сприяє реалізації комунікативного підходу в навчанні іноземній мові, коли в центрі уваги знаходиться учень як об’єкт спілкування. Але для того, щоб результати були ефективними, учителеві необхідно зважати на специфіку учбової установи, психологічні особливості, як усього класного колективу, так і кожного учня окремо. Педагог повинен враховувати і особливості власного характеру і темпераменту, мати відповідну теоретичну і методичну підготовку.

З комунікативної точки зору, ігрові вправи дозволяють організувати цілеспрямовану мовну практику учнів іноземною мовою, тренування і активізацію в її межах навичок і умінь монологічного і діалогічного мовлення, різних типів взаємодії партнерів по спілкуванню, формування і формулювання різноманітних функціональних типів висловлювань (опису, повідомлення інформації, висловлювання думки, згоди тощо).

З усього вищезгаданого можна зробити висновок про те, що у формуванні комунікативних навичок в початкових класах при вивченні англійської мови треба активно застосовувати гру. Саме тому ми приділили найбільше уваги розробці вправ ігрового характеру.

       Загальнокультурна компетентність в контексті сучасного етапу викладання іноземної мови

      Компетентнісний підхід у сфері загальної освіти - нове явище для вітчизняної дидактики. Він передбачає спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загально предметна і предметна (галузева) компетентності.

 На відміну від професійної компетентності, що має нормовану сферу застосування та вимоги до її якості, загальнокультурна (ключова) компетентність проявляється як певний рівень функціональної грамотності. Ці два види компетентності поєднують досвід, який не зводиться до набору знань і умінь, а й цілісність і конкретність сприйняття ситуації, готовність до отримання нового продукту.

Функціональна грамотність – це здатність людини вступати у відносини із зовнішнім середовищем і максимально швидко адаптуватися і функціонувати в ній. На відміну від елементарної письменності як здатності особи читати, розуміти, складати прості короткі тексти і здійснювати прості арифметичні дії, функціональна грамотність - це є рівень знань, умінь і навичок, що забезпечує нормальне функціонування особи в системі соціальних стосунків та вважається мінімально необхідним для здійснення життєдіяльності особи в конкретному культурному середовищі, виховання людини в атмосфері доброзичливості і дружелюбності, що забезпечує культуру спілкування; особово-професійну підготовленість; професійно-технологічну підготовленість.

Іншими словами, загальнокультурна компетентність передбачає оволодіння учнями різними аспектами спілкування, що допоможуть їм вдало взаємодіяти із зовнішнім іншомовним середовищем. Це може бути вивчення норм поведінки та традицій іншомовного народу, дослідження мовного і поведінкового етикету, аналіз відмінностей у системі свят, норми поведінки в громадських місцях тощо. Загальнокультурна компетентність включає і загальнокультурні знання, такі як моделі толерантної поведінки, особливості національної і загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини і людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, громадських явищ і традицій, застосування засобів й технологій інтеркультурної  взаємодії,  роль науки і релігії в житті людини; у побутовій і культурній сфері, досвід освоєння учнем наукової картини світу, що розширюється до культурологічного і загальнолюдського розуміння світу.

Загальнокультурна компетентність моделює властивості учнів і описує змістовне наповнення соціальної компетентності, яка відноситься до конкретної особи, існує в певний час і може трансформуватися.

Загальнокультурна компетентність відноситься до особистості учня і формується індивідуально в процесі виконання ним певного комплексу дій, тому є наслідком особово-орієнтованого навчання. При цьому зміст освіти з об'єктивно створеної моделі перетворюється на "живе" знання, яке належить виключно йому.

При цьому використання загальнокультурної компетентності є ефективним при використанні комунікативного підходу до організації навчального процесу з іноземної мови вже починаючи із початкових класів.

Проблема викладання іноземної мови в школі нині особливо актуальна, оскільки зміни в характері освіти усе більш очевидно орієнтують її на вільний розвиток людини, на творчу ініціативу, самостійність учнів, конкурентоспроможність, мобільність майбутніх фахівців. Відомо, що метою навчання іноземної мови є формування комунікативної компетенції, що включає як мовну, так і соціокультурну компетенцію, тому що без знання соціокультурного фону не можна сформувати комунікативну компетенцію навіть в обмежених межах. Вивчення іноземної мови покликане сформувати особу, здатну і бажаючу брати участь в міжкультурній комунікації. Але таку особу неможливо формувати без знань про соціокультурні особливості країни мови, що вивчається. Вивчення мови і культури одночасно забезпечує не лише ефективне досягнення практичних, загальноосвітніх і розвиваючих цілей, але і містить значні можливості для виклику і подальшої підтримки мотивації учнів.

Формування позитивної мотивації повинне розглядатися учителем як спеціальне завдання. Як правило, мотиви пов'язані з пізнавальними інтересами учнів, потребою в опануванні нових знань, навичок, умінь. Але перша і природна потреба тих, хто вивчає іноземну мову - комунікація. Для організації сприятливого клімату, що орієнтує та мотивує учнів на спілкування, необхідно вибирати такі форми уроку, які стимулюватимуть діяльність учнів.

Нетрадиційні форми проведення занять спрямовані на підвищення ефективності діяльності учнів. До таких занять слід віднести: урок-спектакль, урок-свято, урок-екскурсію, відео-урок тощо.

Головною перевагою нетрадиційних форм типів уроків є розвиток і вдосконалення соціокультурної компетенції учнів, розширення  порівняно до базового  рівня знань про культурну спадщину країни, мова якої вивчається. Феномен соціокультурної грамотності припускає розвиток здатності розуміти і цінувати культуру інших народів, формування неупередженого погляду на світ, ламання стереотипів, що спотворюють сприйняття іншої культури, навчання культурі спілкування.  

 Отже, в процесі формування загальнокультурної компетентності слід враховувати не лише основні методичні принципи побудови навчального процесу, а й вікові психологічні особливості молодших школярів: особливості уваги, пам’яті, мислення, емоційної сфери, здібностей тощо.       Комунікативний підхід став альтернативою традиційному навчанню з характерним механічним заучуванням і відпрацюванням мовних структур. Цей підхід покликаний стимулювати мовномисленнєву активність учнів і дати їм можливість використовувати автентичний матеріал.

 Навчання мові повинне враховувати особливості реальної комунікації, а в основі процесу навчання повинна лежати модель реального спілкування, оскільки володіння системою мови (знання граматики і лексики) є недостатньою для ефективного користування мовою.

 Комунікативна методика на молодшому етапі навчання базується на певних принципах, таких як мовна спрямованість навчання, що означає, що мовна діяльність є не лише засобом навчання, але і її метою. Ця обставина передбачає: а) комунікативну поведінку викладача, який залучає учнів до загальної діяльності і тим самим впливає на процес спілкування; б) використання вправ, що максимально відтворюють ситуації спілкування; в) спрямованість уваги учнів на мету і зміст висловлювання.

 У основі навчання дітей усному спілкуванню іноземною мовою в початковій школі лежить гра, яка є психологічним виправданням для переходу на нову мову навчання. Використання гри як способу формування комунікативних навичок в початковій школі, дає змогу учителеві формулювати такі мовні завдання, в яких є мотив і мета мовної дії і які диктують вживання необхідних зразків спілкування.

На відміну від професійної компетентності, яка має нормовану сферу докладання, що містить зразки результатів діяльності та вимоги до їх якості, загальнокультурна (ключова) компетентність проявляється як певний рівень функціональної грамотності. Іншими словами, загальнокультурна компетентність передбачає оволодіння учнями різними аспектами спілкування, що допоможуть їм вдало взаємодіяти із зовнішнім іншомовним середовищем, інтерактивно використовувати іноземну мову нарівні з рідною. Це може бути вивчення норм поведінки та традицій іншомовного народу, дослідження мовного і поведінкового етикету, аналіз відмінностей у системі свят, норми поведінки в громадських місцях тощо.